Івано-франківський Пресмаш: від ультиматумів до компромісу

1 грудня 2011 р. робоча група, створена під патронатом Івано-Франківської ОДА, відвідала місцевий завод «Пресмаш», щоб вивчити ситуацію й врегулювати суперечку між акціонерами.

До робочої групи увійшли представники обласних виконавчих органів Івано-Франківської області та представник акціонерів, яким належить контрольний пакет акцій підприємства (більше 50%). Мене було запрошено в якості експерта з врегулювання корпоративних спорів, адже небажання нинішнього Голови правління Богдана Пукіша йти на компроміс із новими співвласниками підприємства загрожує заводу повним занепадом.

Враження, яке справив завод, виявилося гіршим, ніж очікувалося. Незважаючи на робочий день (четвер), на підприємстві працювало не більше 20 робітників. Обладнання виглядає вкрай зношеним, з багатьох станків знято деталі, більша частина механізмів іржавіє в спорожнілих цехах. Діючі станки звезено в декілька цехів, а решта приміщень стоять напівпорожніми й занедбаними.

Тішить, що Богдан Пукіш визнає, що порушує закон «Про акціонерні товариства», дивує той факт, що він не намагається усунути порушення, а лише збільшує їх кількість. Як мені відомо, в черговий раз,  8 листопада 2011 року, акціонер направив до ВАТ «Прессмаш» вимогу про проведення загальних зборів. Через 10 днів прийшла відповідь від Голови правління ВАТ «Пресмаш» про намір  самостійно скликати позачергові загальні збори акціонерів. Також акціонеру було запропоновано  компенсувати фінансові витрати, пов’язані зі скликанням таких зборів. По процедурі мав бути іще протокол Наглядової ради, оскільки питання загальних зборів це компетенція саме Наглядової ради.

Копію Рішення Наглядової Ради надіслали по факсу 05 грудня, але  з порушенням всіх строків визначених статтею 47 Закону. Крім того, на жаль, ні форма та зміст цього Протоколу не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством.

Вочевидь, що в черговий раз Пукішем Б.С. закладаються підстави для оскарження в майбутньому в суді рішень, що будуть прийняті на таких загальних зборах акціонерів, та законності проведення самих зборів, як це вже було у минулому.

На користь цієї думки, говорить і тей факт, що 1 грудня пан Пукіш повідомив мені, що буде ініціювати засідання наглядової ради на завтра, але з невідомої причини Протокол Наглядової Ради датовано 29 листопада, хоча я вважала, що «на завтра» — це 2 грудня. Можливо ми користуємося різною системою координат.

То ж пан Пукіш разом з Наглядовою радою прийняли рішення про те, що загальні збори призначаються на 26 січня 2011 року, що майже на місяць пізніше, ніж це вимагається Законом України «Про акціонерні товариства», якщо існує вимога акціонерів на проведення зборів, що також є грубим порушенням прав акціонерів на участь в управлінні товариством. Крім того, призначення загальних зборів на вказану дату може привести до їх зриву через технічну неможливість отримати реєстр акціонерів. Керівництвом «Пресмаш» іще у квітні 2011 року було ухвалено прийнято рішення про де матеріалізацію — переведення акцій від реєстратора до зберігачів. Зважаючи на те, що процедура дематеріалізації, яка у відповідності до норм чинного законодавства вже повинна була б завершитися, ще фактично не розпочата (знову, мабуть, «з незалежних від Голови правління причин»), то дата переходу може бути визначена таким чином, що технічно унеможливить вчасне отримання реєстру акціонерів для проведення загальних зборів.

З усієї поведінки Пукіша Б.С. під час роботи комісії ясно одне, що він звик розпоряджатись майном ВАТ «Пресмаш» як своїм власним. Зокрема не зрозуміло на яких підставах на території заводу знаходиться майно, що належить підприємствам, підконтрольним Богдану Степановичу, і чи не використовується майно ВАТ «Пресмаш» у господарській діяльності зазначених підприємств на безоплатній основі?

Таким чином цілком зрозумілим є невдоволення Голови правління появі у структурі акціонерів ВАТ «Пресмаш» реальних інвесторів, які зажадали виконання норм законодавства України, та заявили про своє право на участь у контролі над підприємством. Богдану Степановичу настільки «незручно» ділитися своїми «повноваження повноправного власника заводу», що він навіть готовий, цитую «виділити частину площ заводу без плати за оренду та з можливістю безоплатно користуватись комунікаціями заводу» для реалізації інвесторами «своїх» проектів.

Пан Пукіш забуває, що він не є повноправним власником заводу. Своїми діями, які не можна назвати інакше як рейдерськими, він всіляко блокує роботу вищого органу управління ВАТ «Пресмаш» — загальних зборів акціонерів,  та відкрито заявляє, що не має наміру приймати участі в його роботі. Проведення загальних зборів дасть змогу акціонерам дещо змінити «якісний склад» органів управління «Пресмаш» — ввести своїх представників до органів управління та контролю підприємством, що позбавить діючого Голову правління розпоряджатися майном ВАТ «Пресмаш» як власним.

При цьому за відсутності коштів навіть на утримання підприємства, Богдан Пукіш відмовляється від інвестицій, які йому пропонує новий акціонер. І це незважаючи на ряд компромісів, на які готовий піти останні. Наприклад, йому було запропоновано залишитися на своїй посаді. Але Богдан Пукіш відмовився і від такого варіанту.

Натомість він висловив зустрічні пропозиції. Найкращим варіантом врегулювання ситуації пан Пукіш вважає розподіл заводу, причому він прагне забрати собі всі станки й невелику територію, яку він зможе утримувати, а решту площі, яку він не в змозі обслуговувати, згоден віддати іншому акціонеру. Щоправда, тут варто зазначити, що під час засідання робочої групи склалося враження, що ідею про розподіл лобіює не стільки сам Пукіш, скільки його перший заступник Михайло Керникевич.

Другим варіантом Богдан Степанович вбачає обмін частки інвестора у «Пресмаші» на інший завод, що розташований в Івано-Франківській області й має схожу площу. За його словами, він допоможе виторгувати й провести вигідний обмін, але яким чином, якщо до того підприємства ні він, ні інший акціонер не мають жодного стосунку.

Також пан Пукіш заявив, що готовий сам викупити частку іншого акціонера, запевняючи, що в цьому йому допоможуть партнери. Щоправда, гроші, за словами його дружини, може зібрати лише за півроку. Дивно, але інвестор «Пресмашу» взагалі не має наміру продавати акції, натомість бажає розвивати завод й зробити його успішним бізнес-проектом.

Тож необхідно відкрутити ситуацію дещо в минуле, до стану «статус кво», тобто на початок придбання акцій і появи нових співвласників – провести збори акціонерів, набратися мужності і з'явитися на збори, тим сами забезпечивши кворум, тобто їх легітимність. І вже після того, як всі акціонери «Пресмашу» будуть мати повноправну участь в управлінні — визначати шляхи відновлення, розвитку та модернізації заводу. Нажаль, або на щастя – це єдиний шлях для вирішення ситуації. Шлях компромісу, а не шлях ультиматумів.