ПУХАЛЬСЬКА
15 декабря 2011, 10:33
Cитуація на заводі “Пресмаш” може бути вирішена найближчим часом з вигодою для всіх Після років непорозумінь ситуація на івано-Франківському заводі “Пресмаш”, судячи з усього, може бути вирішена найближчим часом і з вигодою для всіх зацікавлених сторін. Адже Голова правління підприємства Богдан Пукіш нарешті погодився з тим, що врегулювання корпоративних відносин між акціонерами заводу зайшла в глухий кут, і єдиний шлях до її врегулювання є виконання норм законодавства, в тому числі проведення зборів акціонерів. Тішить також той факт, що нехай маленьким кроками, проте підприємство на чолі з сьогоднішнім керівництвом починає виконувати норми Закону “Про акціонерні товариства”. Так, станом на 8 листопада процес дематеріалізації акцій “Пресмашу” продовжився. Вочевидь це означає, що Богдан Степанович досяг згоди в реєстроутримувачем, і всі необхідні документи, в тому числі реєстр акціонерів, передані зберігачу. А виконання подальшої процедури – це вже справи техніки. За найбільш песимістичними прогнозами та враховуючи, що вся процедура дематеріалізації, включаючи терміни виконання, детально й поетапно прописана у відповідному положенні Комісії з цінних паперів та фондового ринку, до 22 січня 2012 року зберігач вже встигне сформувати реєстр акціонерів «Прессмаш». Отже, раніше виказані побоювання щодо можливого затягування проведення зборів акціонерів виявилися марними. Крім того, маємо надію, що рішення Наглядової Ради підприємства (нехай навіть не зовсім легітимної) щодо проведення зборів 26 січня 2012 року, буде реалізовано. У свою чергу, Правління “Пресмашу” має вчасно та в повному обсязі здійснити інші необхідні дії, покладені на нього відповідно до закону: розмістити в пресі оголошення про збори та розіслати акціонерам персональні повідомлення із запрошенням прийти на ці збори. Таким чином, є надія, що здоровий глузд переможе, і збори акціонерів ВАТ “Пресмаш” нарешті відбудуться. Варто зазначити, що я цілком поділяю і погоджуюсь в питанні відповідальності за слова та дії з позицією Богдана Пукіша. Водночас, як мені здається, не лише для мене, але й для Богдана Степановича зрозуміло, що негаразди на “Пресмаші” сталися через те, що фактичне управління підприємством здійснювалося лише одним акціонером, в той час як інші не мали такої можливості. Отже, відповідальність за долю заводу повністю лежить на плечах того, хто керував ним. А це відповідальність і за фінансовий стан, і за фактичний фізичний стан підприємства, і за скорочення робочого тижня, і за скорочення штату, і за затримку виплати заробітної плати, і за сплату податків. Потрібно підкреслити, що всі ці факти щодо погіршення справ на заводі взяті з протоколів Правління ВАТ “Пресмаш” за 2011 рік, наданих для ознайомлення акціонеру. Таким чином, Вочевидь, варто було б розділити права й обов’язки акціонерів щодо підприємства. Мова йде і про збитки й прибутки, і про відповідальність, і про право брати участь в управлінні заводом. тим паче, що відповідальність у будь-якому випадку має бути розділена між акціонерами пропорційно їхній частці у статутному капіталі. Хочеться торкнутися й питання взаємних симпатій. Так, мені особисто пан Пукіш сподобався своєю харизмою, завзятістю, ораторськими здібностями. А що стосується мене – то я не золотий червонець, щоб подобатися всім. Крім того, я не заангажована цим підприємством, я сторонній експерт, тож я не пропоную умов, вигідних для однієї сторони й збиткових для іншої. єдине, що я пропоную для всіх – це виконання закону, яким би він не був. Чи він вдалий, чи ні, проте він має відповідну силу і вимагає, щоб його виконували всі без винятку. Водночас я визнаю, що в законі й справді є недоліки, тому ми разом з групою юристів та фахівців у сфері корпоративного права відпрацювали зміни до Закону “Про акціонерні товариства” та деяких інших законодавчі актів. Ми вже провели переговори з суб’єктом законодавчої ініціативи, тож найпізніше на початку наступного тижня (у 20-х числах грудня) вищевказані зміни будуть зареєстровані у Верховній Раді України та подані на вивчення до відповідного комітету. Ми налаштовані оптимістично, тому що подібні ініціативи вже вносилися до парламенту минулого року, тож у нас є однодумці у цій справі. В основу змін лягло питання відповідальності акціонерів, які водночас є посадовими особами в органах управління товариством, Адже такі суміщення обов’язків нерідко призводять до блокування чи взагалі унеможливлюють проведення акціонерних зборів. і, безумовно, нами піднято питання зниження порогового значення кворуму – ми пропонуємо, щоб збори акціонерів визнавались легітимними за присутності власників більше як 50% акцій, а не 60%, як сьогодні.
7 декабря 2011, 18:33
Івано-франківський Пресмаш: від ультиматумів до компромісу 1 грудня 2011 р. робоча група, створена під патронатом Івано-Франківської ОДА, відвідала місцевий завод “Пресмаш”, щоб вивчити ситуацію й врегулювати суперечку між акціонерами. До робочої групи увійшли представники обласних виконавчих органів Івано-Франківської області та представник акціонерів, яким належить контрольний пакет акцій підприємства (більше 50%). Мене було запрошено в якості експерта з врегулювання корпоративних спорів, адже небажання нинішнього Голови правління Богдана Пукіша йти на компроміс із новими співвласниками підприємства загрожує заводу повним занепадом. Враження, яке справив завод, виявилося гіршим, ніж очікувалося. Незважаючи на робочий день (четвер), на підприємстві працювало не більше 20 робітників. Обладнання виглядає вкрай зношеним, з багатьох станків знято деталі, більша частина механізмів іржавіє в спорожнілих цехах. Діючі станки звезено в декілька цехів, а решта приміщень стоять напівпорожніми й занедбаними. Тішить, що Богдан Пукіш визнає, що порушує закон “Про акціонерні товариства”, дивує той факт, що він не намагається усунути порушення, а лише збільшує їх кількість. Як мені відомо, в черговий раз, 8 листопада 2011 року, акціонер направив до ВАТ «Прессмаш» вимогу про проведення загальних зборів. Через 10 днів прийшла відповідь від Голови правління ВАТ «Пресмаш» про намір самостійно скликати позачергові загальні збори акціонерів. Також акціонеру було запропоновано компенсувати фінансові витрати, пов’язані зі скликанням таких зборів. По процедурі мав бути іще протокол Наглядової ради, оскільки питання загальних зборів це компетенція саме Наглядової ради. Копію Рішення Наглядової Ради надіслали по факсу 05 грудня, але з порушенням всіх строків визначених статтею 47 Закону. Крім того, на жаль, ні форма та зміст цього Протоколу не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством. Вочевидь, що в черговий раз Пукішем Б.С. закладаються підстави для оскарження в майбутньому в суді рішень, що будуть прийняті на таких загальних зборах акціонерів, та законності проведення самих зборів, як це вже було у минулому. На користь цієї думки, говорить і тей факт, що 1 грудня пан Пукіш повідомив мені, що буде ініціювати засідання наглядової ради на завтра, але з невідомої причини Протокол Наглядової Ради датовано 29 листопада, хоча я вважала, що «на завтра» — це 2 грудня. Можливо ми користуємося різною системою координат. То ж пан Пукіш разом з Наглядовою радою прийняли рішення про те, що загальні збори призначаються на 26 січня 2011 року, що майже на місяць пізніше, ніж це вимагається Законом України «Про акціонерні товариства», якщо існує вимога акціонерів на проведення зборів, що також є грубим порушенням прав акціонерів на участь в управлінні товариством. Крім того, призначення загальних зборів на вказану дату може привести до їх зриву через технічну неможливість отримати реєстр акціонерів. Керівництвом «Пресмаш» іще у квітні 2011 року було ухвалено прийнято рішення про де матеріалізацію — переведення акцій від реєстратора до зберігачів. Зважаючи на те, що процедура дематеріалізації, яка у відповідності до норм чинного законодавства вже повинна була б завершитися, ще фактично не розпочата (знову, мабуть, «з незалежних від Голови правління причин»), то дата переходу може бути визначена таким чином, що технічно унеможливить вчасне отримання реєстру акціонерів для проведення загальних зборів. З усієї поведінки Пукіша Б.С. під час роботи комісії ясно одне, що він звик розпоряджатись майном ВАТ «Пресмаш» як своїм власним. Зокрема не зрозуміло на яких підставах на території заводу знаходиться майно, що належить підприємствам, підконтрольним Богдану Степановичу, і чи не використовується майно ВАТ «Пресмаш» у господарській діяльності зазначених підприємств на безоплатній основі? Таким чином цілком зрозумілим є невдоволення Голови правління появі у структурі акціонерів ВАТ «Пресмаш» реальних інвесторів, які зажадали виконання норм законодавства України, та заявили про своє право на участь у контролі над підприємством. Богдану Степановичу настільки «незручно» ділитися своїми «повноваження повноправного власника заводу», що він навіть готовий, цитую «виділити частину площ заводу без плати за оренду та з можливістю безоплатно користуватись комунікаціями заводу» для реалізації інвесторами «своїх» проектів. Пан Пукіш забуває, що він не є повноправним власником заводу. Своїми діями, які не можна назвати інакше як рейдерськими, він всіляко блокує роботу вищого органу управління ВАТ «Пресмаш» — загальних зборів акціонерів, та відкрито заявляє, що не має наміру приймати участі в його роботі. Проведення загальних зборів дасть змогу акціонерам дещо змінити «якісний склад» органів управління «Пресмаш» — ввести своїх представників до органів управління та контролю підприємством, що позбавить діючого Голову правління розпоряджатися майном ВАТ «Пресмаш» як власним. При цьому за відсутності коштів навіть на утримання підприємства, Богдан Пукіш відмовляється від інвестицій, які йому пропонує новий акціонер. І це незважаючи на ряд компромісів, на які готовий піти останні. Наприклад, йому було запропоновано залишитися на своїй посаді. Але Богдан Пукіш відмовився і від такого варіанту. Натомість він висловив зустрічні пропозиції. Найкращим варіантом врегулювання ситуації пан Пукіш вважає розподіл заводу, причому він прагне забрати собі всі станки й невелику територію, яку він зможе утримувати, а решту площі, яку він не в змозі обслуговувати, згоден віддати іншому акціонеру. Щоправда, тут варто зазначити, що під час засідання робочої групи склалося враження, що ідею про розподіл лобіює не стільки сам Пукіш, скільки його перший заступник Михайло Керникевич. Другим варіантом Богдан Степанович вбачає обмін частки інвестора у «Пресмаші» на інший завод, що розташований в Івано-Франківській області й має схожу площу. За його словами, він допоможе виторгувати й провести вигідний обмін, але яким чином, якщо до того підприємства ні він, ні інший акціонер не мають жодного стосунку. Також пан Пукіш заявив, що готовий сам викупити частку іншого акціонера, запевняючи, що в цьому йому допоможуть партнери. Щоправда, гроші, за словами його дружини, може зібрати лише за півроку. Дивно, але інвестор “Пресмашу” взагалі не має наміру продавати акції, натомість бажає розвивати завод й зробити його успішним бізнес-проектом. Тож необхідно відкрутити ситуацію дещо в минуле, до стану «статус кво», тобто на початок придбання акцій і появи нових співвласників – провести збори акціонерів, набратися мужності і з'явитися на збори, тим сами забезпечивши кворум, тобто їх легітимність. І вже після того, як всі акціонери «Пресмашу» будуть мати повноправну участь в управлінні — визначати шляхи відновлення, розвитку та модернізації заводу. Нажаль, або на щастя – це єдиний шлях для вирішення ситуації. Шлях компромісу, а не шлях ультиматумів.
25 ноября 2011, 11:38
Под прессом проблем: кто мешает «Прессмашу»? Уже более 4 лет широко известный в Украине и за ее пределами благодаря изготовлению мощных промышленных прессов ивано-франковской завод «Прессмаш» страдает от пробелов в законодательстве, которые делают невозможным равноправное управление компанией всеми ее ключевыми акционерами. Из-за непродуманной формулировки одного закона многие работники остаются без полноценной материальной и социальной обеспеченности, а уникальное оборудование разрушается на глазах. Неурядицы на «Прессмаше» начались еще до его приватизации – годы пребывания в частичной госсобственности не пошли предприятию на пользу. Поэтому поняв, что не может эффективно руководить заводом, в 2006 году государство выставило на аукцион свою часть акций в размере 36%. Эту часть, а также другой пакет, совокупно составляющие более 50% акций уставного фонда ОАО «Прессмаш», приобрел стратегический инвестор. Им была разработана программа развития и модернизации предприятия, включающая расширение производства (в частности, за счет вагоностроения, которое сегодня переживает рост спроса). Благодаря своему опыту работы в сфере изготовления промышленных прессов и наличию хороших бизнес-связей новый инвестор намеревался возродить «Прессмаш» и обеспечить его заказами, а сотрудников – рабочими местами, заработной платой и социальной защитой. Однако реализовать эти планы помешали пробелы в Законе «Об акционерных обществах». Так, сразу после прихода инвестора состоялось собрание совладельцев, на котором были достигнуты договоренности о будущем и о развитии завода. Однако в итоге новый совладелец так и не смог вступить в управление предприятием и реализовать прочие свои права акционера, среди которых, собственно, и инвестирование. Дело в том, что для признания собрания акционеров легитимным, закон требует присутствия на нем владельцев не менее чем 60% акций, однако не предусматривает механизм, который бы мог заставить каждого акционера посещать собрания. На сегодня независимо от размера пакета акций, его владелец-физлицо не понесет никакой ответственности за неявку на собрание. А привести его туда «под руки» также невозможно – даже если на это есть соответствующее решение суда. Таким образом, после того единственного собрания пятилетней давности никакие другие провести не удалось, поскольку другой акционер «Прессмаша», одновременно являющийся Председателем Правления и владельцем 43% акций, на собрания не является. Соответственно, если его нет на собрании, то его нельзя считать легитимным. А без проведения общего собрания акционеров, которое является высшим руководящим органом предприятия, невозможно решить ни один из болезненных вопросов, начиная от развития производства и до определения фонда зарплаты. Для «Прессмаша» такая ситуация стала началом стремительного упадка – цеха и оборудование разрушаются, не обновляются и не ремонтируются уже несколько лет, мощности вырабатываются до их полной амортизации, вокруг предприятия нет ни охраны, ни даже приличного забора, чтобы охранять имущество. Что уже говорить о работниках, которые сегодня работают всего 3,5 дня в неделю и жалуются на мизерную зарплату, которую получают с опозданием на несколько месяцев, да и то лишь благодаря периодическому вмешательству правоохранителей. Не удивительно, что дисциплина на предприятии упала, как и квалификация рабочих. Они потеряли всякую инициативу и охладевают и к судьбе предприятия, и к собственной. Стоит также напомнить, что предприятие является промышленным, потому от квалификации его рабочих зависит не только качество производства, но и их безопасность. Часть работников, которые имеют действительно редкие и уникальные навыки, на предприятии удерживает лишь общежитие. Поскольку оно не приватизировано и не принадлежит его обитателям, в случае увольнения они вынуждены будут сразу освободить занимаемые ими комнаты. Целесообразно было бы отдать общежитие под приватизацию, чтобы его жители чувствовали себя хозяевами в собственном доме, однако сделать это можно лишь путем принятия соответствующего решения на общем собрании акционеров, которое опять же провести невозможно. Поэтому, невзирая на наличие мощностей и квалифицированного персонала, предприятие сегодня не может нормально функционировать. Ввиду того, что Ивано-Франковщина является не самым мощным промышленным регионом страны, возобновление нормального функционирования «Прессмаша» станет важным событием для местных жителей. Сегодня на заводе в полсмены работает лишь 160 человек, а согласно разработанной инвестиционной программе их количество за полтора года можно увеличить до 1100, причем они будут работать полную, а возможно, и в несколько смен. Вдобавок отчисления в бюджет составят больше 6 млн. грн. только общегосударственных налогов, не говоря о налоге с доходов физлиц, который будет поступать прямиком в бюджет города. Более того, мощное предприятие будет способствовать развитию социальной инфраструктуры, а также станет толчком для возвращения украинцев с заграничных заработков. Но пока все это лишь планы, которые не удается реализовать из-за игнорирования собрания одним из акционеров. Его блокирующий пакет в 43% акций стал фактически контрольным. Причем не удается получить убедительные объяснения, почему акционер, которому не безразличная судьба собственного предприятия, так поступает. Возможно, причиной этого является то, что ему принадлежат еще два предприятия, схожих с «Прессмашем» по видам деятельности, которые кормятся за счет имени и мощностей завода. Бизнесмену удалось построить законную схему работы, по которой заказ и прибыли получают указанные два предприятия, а работу производит «Прессмаш». Очевидно, он рассчитывает на то, чтобы полностью истощить предприятие, использовать оборудование до его полного износа, а после этого перевести остальные контракты на свои собственные компании. Стоит отметить, что работа, которой сегодня загружается завод, не совсем профильная, касается чаще ремонта, а не создания и совершенствования новых механизмов и технологий. Хотя куда рациональней было бы загружать завод прежде всего работой, для которой он создано, выбирая заказы на рыночной основе. Безусловно, даже такие патовые ситуации имеют пути урегулирования. Наилучшим из них стало бы проведение переговоров для достижения взаимовыгодного для всех компромисса. Такой сценарий наверняка был бы интересен и руководству области, особенно на фоне заявлений первых лиц государства о необходимости поощрения и поддержки инвесторов. Однако Б. Пукиш на предложения о переговорах тоже никак не реагирует. Лишь однажды, когда он согласился участвовать в собрании акционеров, то внес в повестку дня два предложения: или разделить предприятие, выделив ему в натуре его 43%, или же совсем ликвидировать его. Понятно, что любое из этих изменений привело бы к полной гибели завода. Впрочем, парадоксальность ситуации заключается в том, что даже в тот раз он не пришел на собрание. Другим эффективным способом решения проблемы, которая, кстати, является характерной для всей Украины, стало бы принятие изменений в Закон «Об акционерных обществах», согласно которым если собрание акционеров блокируется дважды одним из акционеров, то в третий раз его можно проводить в присутствии владельцев 50% акций. Также стоило бы ввести ответственность акционеров, которые своими действиями или бездеятельностью блокируют работу предприятия, и заставить их по крайней мере не мешать руководить тем совладельцам, которые заинтересованы и способны развивать компанию.
