23 августа 2016, 13:36
День Залежності.Переддень Залежності України. Стільки всього роблять у центрі столиці: розігнали бомжів (чи надовго?); плитку, яка провалювалась протягом двох років, переклали; навіть бруківку знайшли для придання майдану святкового настрою. Майорить прапор України. Але відчуття свята немає. Відчуття гордості немає. Відчуття патріотизму просто вщухло. Наразі так прикро і образливо за ці показові елементи. Дивишся і думку гадаєш чому ти не сокіл, чому не літаєш… щоб полетіти звідси якнайдалі. Колись ще у шкільні роки, коли була «Помаранчева революція» хотілось, щоб Україна була процвітаючою, економічно стабільною країною, щоб українці були знаючими та значущими, щоб життя у кожного було саме таке на яке заслуговуємо. А насправді все інакше – розруха, падіння економіки, відсутність національної свідомості. Взагалі кожного дня прокидаєшся і розумієш майбутнє туманне, нікому не відоме. І важко уявити світ щасливих людей. Сьогодні день прапора – і якби мені 10 років назад сказали, що мені буде соромно за цю країну – я би усім доказувала, що ні. Я гордо повідомляла усім, що Я – Українка. Моя батьківщина – Україна. Це моя країна і я її люблю, що ніколи і ні в якому разі не проміняю Україну на іншу державу. А зараз все інакше… є нотки жалю, адже найбільша держава в Європі, а наразі – просто клаптик розтасканої, змученої, вмитої кров’ю землі. І коли транслюють рекламу про Незалежність – просто шкода, що за 25 років ми втратили націю. І звичайно можна звинувачувати кого завгодно. Але у кожного вибору є свої наслідки.
Нет голосов
Комментировать