Якісного зростання мінімалки протягом 2-3 років не буде

За даними Державної служби статистики, середня номінальна заробітна плата штатного працівника в квітні 2016 року становила 4 895 грн, а збільшена 1 травня мінімальна зарплата в Україні — 1 450 грн.

На цьому зробимо ліричний відступ.

В інтерв’ю одному з інформаційних видань представник Президента України в Кабміні з питань реформ пан Бальцерович сказав одну доволі цікаву фразу, коментуючи закиди щодо намагань МВФ зробити з України сировинний придаток:

«Это характерно для популистов Латинскои Америки и вообще всех антикапиталистов. У нас была программа, которая совпала с рекомендациями МВФ: стабилизация бюджета, либерализация экономики и так далее. МВФ подходит к вопросу кредитования как партнер и ничего не навязывает. Это звучит примерно так: хорошо, мы даем вам деньги, но мы должны быть уверены, что вы эти деньги вернете – что вполне нормально, но для этого вам надо построить экономику, которая будет расти. Ведь если нет роста, то и денег нет.

Но для популистов это, конечно, излюбленная тема. Популизм тем и опасен, что популисты идут по самому простому пути, оттягивая необходимые реформы ради короткосрочных и личных политических выгод… важно улучшать коммуникацию с обществом».

Важко не погодитись з його словами. Судіть самі: стан довіри до влади, її дій, а, як наслідок, і до реформ у населення вкрай низький, тому набагато простіше заробити собі політичні бали та авторитет, використовуючи критику, начебто чуючи голос народу, начебто розділяючи його біди, співпереживаючи йому.

Що б сьогодні означало та скільки б коштувало приведення мінімальних заробітних плат до рівня 5 тис. грн?

Якщо пригадуєте слова Яценюка, датовані минулою осінню: «З 1 вересня цього року мінімальна зарплатня становитиме 1378 грн». Це означає, що заробітна платня повинна підвищитися не лише в бюджетній сфері, – підкреслив глава уряду: «Вона повинна піднятися в цілому по економіці – всі підприємства всіх форм власності повинні підняти заробітну платню для своїх працівників». Він зазначив, що загальний фінансовий ресурс, який необхідно було знайти для підвищення заробітних плат, пенсій, виплат та інших соціальних стандартів, склав близько 10 млрд гривень. «Ми їх знайшли». Тобто, мова йшла про зростання МЗП на 150 грн, при цьому бюджету були необхідні додаткові 10 млрд грн.

Отже, говорячи виключно про бюджетників та осіб, які отримують соціальні виплати з бюджету, прив’язані до мінімальних соціальних стандартів, можна прогнозувати, що за умови впровадження та реалізації слів пана Насірова бюджету будуть необхідні додаткові фінансові ресурси. Який їх обсяг? Якщо 10 млрд грн – це зростання на 150 грн, то зростання на 3 000 грн — це близько 200 млрд грн.

Нагадаю, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», його доходи визначено на рівні 595,16 млрд грн. Таким чином, для того, щоб МЗП становила близько 5000 грн, тому ж пану Насірову необхідно забезпечити збільшення надходжень бюджету щонайменше на 30 % за рахунок реального росту ВВП, а не номінального, інфляційного чи девальваційного (інакше, якщо зростання не буде підкріплене та прив’язане до росту реального ВВП, мова йтиме про збільшення кількості купюр на руках бюджетників, а не зростання їх купівельної спроможності). Чи можливо це? Так. Понад 40 % економіки України перебуває в тіні. Виведення їх у прозору та легальну сферу якраз і належить до повноважень у першу чергу фіскалів та митників, які поки що підпорядковуються пану Насірову, так само, як і його можливості щодо розроблення ініціювання затвердження та впровадження проектів нормативних актів. Проте це складно – значно простіше сказати на публіці про бачення МЗП на рівні 5000 грн, опускаючи те, яким чином цього можна досягнути. При цьому пан Насіров чудово розуміє, що при зростанні МЗП не за рахунок реального росту економіки, а просто завдяки емісії збільшиться обсяг номінальних податкових надходжень як за рахунок прямого, так і опосередкованого оподаткування, що знову ж таки дасть привід для прес-конференцій на тему: «Ми перевиконали план». Його репліка – чудовий приклад популізму, в який занурилась Україна сьогодні, чудовий приклад того, що комунікації всередині країни з суспільством просто немає.

Водночас, як слушно зауважив Яценюк, МЗП стосується не тільки бюджетників, але й товаровиробників та підприємств приватного сектору. За рахунок яких фінансових ресурсів вони мають збільшити мінімалку? Зрозуміла річ, за рахунок зростання виробництва, валового доходу, отриманого прибутку – тоді ці кошти будуть чогось варті. Яким чином досягнути цього, якщо внутрішній попит низький, а продукція на зовнішніх ринках не витримує конкуренції через невідповідність якісним стандартам? Потрібні інвестиції у модернізацію, налагодження нових ліній виробництва для досягнення пріоритетних цілей:

1. Зростання частини експорту;

2. Заміщення товарами вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку частини товарів імпорту, саме так, а не інакше.

Якщо говорити простіше, зростання частини експорту за рахунок товарів вітчизняного виробництва призведе до притоку живої валюти в країну, а заміщення імпорту, відповідно, до зменшення її відтоку. Це питання макроекономіки держави, оскільки заміщення всередині країни сприятиме росту ВВП, що в поєднанні зі збільшенням експорту дозволить скоротити дефіцит платіжного балансу.

Оновлена статистика НБУ зафіксувала дефіцит зовнішньої торгівлі товарами України за підсумками січня–квітня 2016 року на рівні $ 1,706 млрд, що на 28,9 % більше дефіциту за січень–квітень 2015 року на рівні $ 1,324 млрд. Експорт товарів у січні–квітні 2016 року склав $ 9,915 млрд, скоротившись у порівнянні з січнем–квітнем 2015 року на 15 %. Імпорт скоротився на 10,5 % – до 11,621 млрд доларів. При цьому дефіцит зовнішньої торгівлі товарами України за підсумками січня–березня 2016 року становив $ 1,6 млрд, що на 40,7 % більше дефіциту за січень–березень 2015 року в $1,1 млрд.

Ці дані – красномовне підтвердження попереднього судження про необхідність розвитку, модернізації та актуалізації внутрішнього виробництва. Втім, інвестиції для досягнення цього потребують як впевненості фінансових інституцій у поверненості коштів, так і низьких облікових ставок. Розраховувати на те, що кожна позиція вгору в рейтингу Duing business принесе Україні додаткові $ 300—500 млн інвестицій, звісно, цікава, однак вона можлива сьогодні тільки в поєднанні з виділенням траншу МВФ, оскільки лише ця організація може дозволити собі кредитувати держави-банкрути. Відповідно її рішення є індикатором для приватних інвестиційних ринків. Тому не рейтингом єдиним визначається наша привабливість.

Судову реформу варто розглядати сьогодні як необхідну передумову для отримання чергової порції кредитної довіри від МВФ, і, якщо Венеціанська комісія схвально резюмує зміни в частині реформи судочинства, то популізм та критиканство варто відсунути в бік, хоча б у силу того, що залишити все на старих позиціях означатиме зупинити притік коштів ззовні. Дехто говорить про альтернативу МВФ в якості джерела залученні іноземних фінансів. Це теж слабка та популістична думка. Достатньо подивитися склад країн, представлених у Раді директорів МВФ, аби пересвідчитися, що рішення про виплати є консолідованою позицією цивілізованого капіталістичного світу (зрозуміло, що рішення приймаються більшістю голосів, пропорційно частці участі тієї чи іншої країни у формуванні Фонду). Домовленості на рівні двох країн Україна вже переживала наприкінці 2013 року. Здається, всі пам’ятають фінал тодішньої історії, а він простий — суд Лондону, який триватиме щонайменше два роки, де позиція України зводиться до доведення злочинного характеру наданої РФ позики під розміщені цінні папери.

Абсолютно хибною є думка деяких популістів, що облікова ставка НБУ повинна бути зниженою, наслідком чого стане відновлення кредитування фізичних осіб як наслідок стимулювання попиту на внутрішньому ринку та відновлення економіки.

Подивимось на товарні позиції в закладах торгівлі — вони переповнені імпортними товарами. Відповідно, дешеве споживче кредитування (а мова йде саме про споживче, оскільки капітальні вкладення та кредити під іпотеку чи ті ж транспортні засоби сьогодні важко буде витягнути населенню) навіть при низьких облікових ставках, оскільки занадто велике тіло кредиту в поточних цінах, не співрозмірне розрахунку кредитних ризиків при поверненні позик за рахунок наявних сьогодні доходів громадян, навіть у довгостроковій перспективі. Так ось, надавши можливість громадянам отримати дешевий споживчий кредит, ми тим самим збільшимо дефіцит зовнішньої торгівлі товарами в бік імпорту, оскільки експортний потенціал на сировині зростати постійно не може та й не буде. Тому в першу чергу низькі відсоткові ставки потрібні бізнесу для модернізації та актуалізації власних товарів. А в подальшому, при зростанні доходів підприємств, ми прийдемо і до зростання зарплат і доходів громадян. Тоді може йтися про їх доступ до дешевих споживчих та капітальних кредитів.

Втім, все перелічене вище не варто розцінювати як пропаганду за те, що непотрібно підвищувати мінімальні стандарти чи виплати. Це варто розцінювати як відвертий та щирий аналіз ситуації, в якій сьогодні перебуває країна, для розуміння того, що популізм та загравання з виборцями призведуть до ще гірших наслідків. Не буде якісного та суттєвого перегляду споживчої корзини чи мінімальних соціальних стандартів щонайменше протягом 2–3 років, і то тільки у випадку, якщо в цей період інтенсифікуються реформи, спрямовані на ріст реального ВВП. Якщо ж такі дії дійсно матимуть місце, то з лагом в 3–6 місяці українці після ейфорії побачать девальвований курс, черговий «банкопад» і новий виток виру, який називатимуть кризовим.

Чи цього не розуміють у Кабміні? Розуміють. Однак тільки дехто бере на себе сміливість говорити про це відверто, за що честь їм і хвала. Хоча б за правду. Сенсаційність заяв мінусує карму таким політикам, але це краще, ніж популістичні, необдумані висловлювання їх колег. До прикладу, інтерв’ю датоване минулим тижнем, в якому міністр соцполітики пояснює неможливість впровадження адресності субсидій: «Я вважаю, що проводити монетизацію субсидій не можна. От у нас 9 млн субсидіантів. Беремо найгірший варіант: бабуся-пенсіонерка живе сама, житло площею 48 м кв., пенсія 1 130 грн. За цю площу їй доведеться платити близько 2 200 грн комунальних послуг. Коли їй призначається субсидія, зі своєї пенсії вона повинна заплатити 6 % — близько 60 грн. Решту, 2 140 грн, їй повинна грошима дати держава. От бабуся отримує 1 130 грн пенсії і 2 140 грн субсидії. Тепер питання: вона їсти хоче? А на 1 130 грн м'ясо ви не купите на базарі, якісь делікатеси? Ліки їй потрібно купувати? І от бабуся думає: «Це ж треба 2 140 грн заплатити і ще 60 грн з пенсії. Може, я 500 грн на ліки візьму, а з наступного місяця віддам». Але з наступного місяця — ще 500 грн, і борг у неї починає накопичуватися.

Далі питання: що держава з нею робитиме? Ми ж дали бабусі гроші в повному обсязі, і вона повинна була їх використати в повному обсязі, а вона цього не зробила. Ми її виселимо з житла? Накладемо на неї штраф? Ви собі це уявляєте?»

Тобто, є розуміння того, що на мінімальну пенсію прожити неможливо. Є розуміння того, що сплата за комунальні послуги перевищує дохід удвічі. Є розуміння наслідків надання коштів людині безпосередньо в руки. Так, це несправедливо, не гуманно, це свідоме допущення громадян до стану зубожіння, але це правда. Тому очевидним і для суспільства, і для депутатів чи міністрів у першу чергу має стати те, що країна перебуває над обривом, і їх політичні кар’єри також. Якщо не впроваджувати радикальних змін у реальному житті, до падіння в цю прірву Україна протягне не більше 2–3 років. Не час для популізму, виборів, перестановок тощо, потрібно працювати, і в першу чергу парламенту.